Червоне то ровер (треба зблизити в район Ярослава)
Чорне то журба вузькоколійка.
На відміну від Пшемисля, про яий треба буде ще написати, "історичний центр" Ярослава не вражав. Ось "найтуристичніша" вулиця (нагадую, всі фотки можна тягати мишою і дивитися навколо).
Цією бруківкою закладена велика частина Ярослава, переважно двори та заїзди, а якщо звернути увагу на фантомні шестикутники, що проявляються на асфальтованих вулицях, то нею було обліплене, мабуть, усеньке місто.
Ось чийсь затишний двір прямо під Кляштором сестер-Бенедиктинок.
В Ярославі, як і в Пшемислі, абсолютно не соромляться лишати незабудованими великі ділянки землі в самому центрі міста. Очевидно, розуміючи, що вільний простір потрібен в місті так само, як він потрібен в хаті чи на робочому столі.
Але в Ярославі є й просто поля дикої трави (на фото - пустир за квартал від центральної площі).
Але, несподівано, найбільше Ярослав зацікавив мене своїми околицями. Ми з Марічкою виїхали з міського парку і почали рухатися "спальними районами". Очікували побачити депресивну, бетонну Сиховоподібну забудову. Я навіть іронічно сфотографував обмальовану автобусну зупинку, готуючись шукати різні трешові сюжети.
Але чим більше ми заглиблювались, тим симпатичніше ставало навколо. Ми бачили гарно сплановану забудову, щонайбільше п'ятиповерхову, яка ніби виринала з величезної зеленющої галявини. Видно було, що метою забудовників і доглядачів району є максимум здорової зеленої трави і простору. Я відчув, що був би зовсім не проти тут оселитися.
Наступного дня нас чекала вузькоколійка Пшеворськ-Динув з найдовшим в Європі 600-метровим вузькоколійним тунелем, про яку дізналася Марічка і на яку ми вчасно втрапили.
А в останній день - феноменальний, чудово збережений Ланцутський замок (до нього не добралися москалі, як, скажімо, до Красічина; не палили там іконостаси, не розбивали гробівці і не лупили з гармат по вежах).
Немає коментарів:
Дописати коментар