четвер, 4 червня 2015 р.

Поліська вузькоколійка "Антонівка--Зарічне"



Вузькоколійками я багато наїздився по Карпатах, ще коли вони працювали і були не туристичною атракцією, а звичайним транспортом, як мор шрутка. Колійку інкорпорувалося в туристичні маршрути, вона могла зв'язати два віддалених гірських райони в один похід. Тепер, в результаті повеней і жадності, вже колійок майже не лишилося, тому ті, які таки лишилися, є страшно цікавими. Особливо якщо знати мою незрозумілу любов до рейкових транспортів.

Тож і вийшло так, що минулі три вихідні були присвячені можливості покататися на одній з тих збережених вузькоколійних залізниць. А саме залізницею Антонівка — Зарічне, що пролягає західним Поліссям і є найдовшою вузькоколійною залізницею в Європі. Оскільки днів - три, то ми не тільки комфортно з'їздили на колійку, але ще й побачили різного по дорозі.
Ось як ми рухалися (блакитний колір це автомобіль, а темно-сірий - вже сама колійка).


 


Першою точкою на нашому шляху був "тунель кохання". Марічка давно хотіла туди потрапити, і я їй наготував сюрприз. Але коли старша дитина почула, що ми їдемо на Волинь, вона раптом спитала "Волинь це там, де "тунель кохання"?". (Бо колись ми за той тунель говорили, і Риба підслухала, як я описував його місцезнаходження.) Я пробував морозитися, але сюрприз був уже зірваний :) Словом, години три руління, і ми в Клевані.

 (До речі, на нашому шляху цей тунель я побачив майже випадково. Є такий сайт sightsmap.com, на якому відкривається гуглокарта, і географічне скупчення фотографій в Panoramio можна бачити як зміну кольору карти. Тунель світився незрозумілою червоною крапкою, і я відкрив для себе, що він у нас по дорозі.)

 Я собі той тунель уявляв таким зашифрованим місцем, про яке мало хто знає, крім експлорерів-ентузіастів. Натомість ми уздріли там диснейленд, з магнітиками і хот-догами. От жеж! Зате сам тунель усе-таки класний, хоч і з "коханням" зв'язку я так і не поняв.

 (Звертаю увагу, що фотки можна мишою рухати. Вони крутяться.)

 

Від тунелю до Клеванського замку. Досить депресивний "дестрой", небезпечний для дітішечок своїми ямами і битим склом. Багато часу ми там не провели.

 

Від Клеванського замку ми вже поїхали до замку Олицького. І першою атракцією по дорозі був новий "тунель кохання". До селища вела дорога, викладена дивовижною шестикутною бруківкою, а над нею зросталися хащі. Бруківка, покладена ще у міжвоєнний час, була у відмінному стані. Кусок дороги, ближчий до траси, є заасфальтований старим асфальтом, тільки в асфальтових ямах на дні видніється не грунт, а та ж-таки бруківка, на якій ані щербинки.

 

Те, що в замку розміщена обласна психлікарня, ми з подивом дізналися вже на місці. Але не було проблем з потраплянням всередину.

 

Працівник котельні згодився відповісти на наші питання. Він розповів, що багато приміщень через брак коштів досі стоять закинуті. Ми з Марічкою знайшли можливість пробратися в закинуте крило і подосліджувати.




А також просто потусуватися навколо.







Отут про Олицький замок багато і цікаво.

Після Олики ми просто натиснули на газ і почесали до Сарн. Ще три години непоганої дороги, і ми на місці. Дороги нам траплялися хороші і дуже хороші. Від варіантів "перша-друга передача", як на Львівщині, Бог нас уберіг.

В Сарнах ми переночували в готелі. Наступного ранку нас чекала жорстка побудка перед шостою: з Антонівки, яка неподалік Сарн, о 7:02 вирушає те, заради чого все і затівалося: вузькоколійний поїзд Антонівка--Зарічне. 20 хвилин дороги, і о 6:58 ми в Антонівці. На щастя, нам вдалося швидко знайти станцію, а на ній крихітний і милий поїздичок.


За вікном проїжджали на швидкості 30 км/год ліси, болота, луки і села, до яких часто, крім вузькоколійки, нормально нічим і не доберешся. І, звичайно, все пласке, ні горбочка. Дуже вона інакша ця Поліська і Волинська природа від Львівської.

За три години їзди ми подолали тільки дві третини дороги між кінцевими станціями, а діти вже ставали на вуха. Тому було прийняте рішення вийти на зупинці Острівське і розташуватися на березі місцевого озера, яке, згідно фоток в Гугломапах, є мальовниче і зручне для відпочинку.



На превеликий жаль, тільки я розморився на карематці, приїхала місцева молодь і стала прослуховувати несвіжі досягнення мацкальської музичної промисловості. Мусили потинятися ще годину довкола озера, а о другій годині  поїздичок вже повернувся по нас, щоб відвезти нас назад в Антонівку. В Антонівці ми знову повантажилися в автомобіль і поїхали в Маневичі. Як і в Сарнах, там у нас був заброньований готель, де ми переночували. Наступного дня ми провели в Луцьку на замку Любарта, який є дуже популярним та відомим об'єктом і тому не буду тут про нього особливо розповідати.



Тільки поставлю панораму, яку зняв з однієї з веж.




Ну, і на Львів.

Немає коментарів:

Дописати коментар