Мандрівки в Шенген на вісьмох колесах

Я до останнього був автоскептиком, вважаючи, що людина, яка може дозволити собі автомобіль, краще хай їздить на велосипеді, а при потребі замовляє таксі: так і дешевше, і здоровше, і простіше, ніж володіти машиною. Мене також лякала перспектива зайвих контактів з государством, які вимушено з'являються у автовласників, а також не хотілося вішати на себе новий і серйозний обов'язок слідкувати за технічним станом авто (не кажучи вже про стрес і ризик його купівлі).

Але ось раптом я отримав посвідчення водія і навіть придбав транспортний засіб. І основним поштовхом до цього стало два чинники: чинник батьківства і чинник тяги до мандрівок. Ці два аспекти почали вимагати комбінування, а через громадський транспорт комбінувати їх не вийшло. Значить, довелося комбінувати через автомобіль.

Несподівано в систему скомбінувався і третій чинник - велосипедизм. Купівля автомобіля мала б теоретично зашкодити моєму велосипедному стилю життя. Але, навпаки, моя роверова географія отримала розширюючий поштовх.

І сталося це завдяки тому, що ровер влізає в багажник мого універсала. Таким чином, оформився чудовий алгоритм. Автомобіль довозить туди, куди роверу самотужки добратися складно. А там уже ровер вилізає з багажника і катає неавтомобільними шляхами, де авто просто не їде, або вулицями міст, де воно громіздке й незручне.

Такий алгоритм дозволив прокласти купу класних мандрівок, звіти з яких я мушу ще витягти з амнезійних надр фейсбука і розмістити тут. Але з наближенням літа закортіло ще більше розширити географію і ознайомитися з прекрасними місцями за межами України. Не те, щоб вдалося вже Україну всю об'їздити і не лишилося в ній нічого цікавого, але проживання на самому західному кордоні робить багато європейських принад геометрично досяжнішими, ніж принади українські.

Мені пощастило мати довгострокову шенгенську візу по роботі, але візи не було в Марічки, і ми кинулися її робити. Це була дупа. Перш, ніж отримати право на довгострокову багаторазову, довелося нам ще для Марічки зробити і "відкатати" короткострокову туристичну візу. І знаєте, у чому полягав найбільший гемор цих віз?

• Кількість паперу, який треба зібрати? Ні.
• Відсутність дат у Львові, яка примушувала кататися в Ужгород для подачі документів? Близько, але не воно.
• Необхідність бронювати готель? Ні.
• Необхідність бронювати готель мінімум на три ночі? Ні.
• Необхідність бронювати готель мінімум на три ночі з повною передоплатою? Теж ні!

Відповідь: Необхідність бронювати готель мінімум на три ночі з повною передоплатою і надати факс з готелю, який цю передоплату підтверджує! 

Факс, Карл! 

Ви не уявляєте собі масштаб проблеми, бо ж факси в 2015 році це вже цілковита архаїка, і готелі їх елементарно не мають. Відповідно, бронювання готелю могло виглядати, як два кліки мишкою через booking.com - але виглядало так (моєю напівмертвою польською):

– Доброго дня, Вас турбує турист з України, ми хочемо забронювати номер у вашому готелі.

– Доброго дня, будь ласка, ваше прізвище.

– Але перш ніж ми його забронюємо, ми мусимо перепитати, чи є у вас факс.

– ...... А для чого вам наш факс? Що ви хочете нам прислати?

– Це ми хочемо, щоб ви вислали нам підтвердження про повну передоплату номера.

– .. Але ж ви ще не заплатили за номер.

– Правильно, ми за нього заплатимо, якщо ви нам підтвердите, що у вас є факс, і ви зможете надіслати нам підтвердження після того, як ми заплатимо. Інакше ми не зможемо забронювати номер.

– ....... чому?

– Тому що для відкриття візи нам потрібно надати від вас підтвердження 100% передоплати готелю на три ночі.

– Ааа! Ні-ні-ні. Ви не розумієте. Вам не треба факс. Вам достатньо заплатити через booking і надрукуватіи confirmation.

– Ні, нам треба саме факс, інакше нам консулят не видасть візу.

– ...... консуляту не досить квитанції з booking?

– На жаль, ні. Вони приймають тільки факс.

– ...... Гаразд, ми спробуємо вислати вам факс через Інтернет.

– Ні-ні, нам потрібен факс з справжнього факсового апарату, щоб в роздруку було видно телефонний номер відправника. 

– ......

– Також потрібно, щоб у вашому факсі були номери наших паспортів, вартість бронювання, а також печатка вашого готелю.

– ............. Гаразд, ми щось придумаємо. Диктуйте номер.

– +380322...

– Стривайте, ви хочете, щоб ми надіслали вам міжнародний факс на український номер?! Але це дуже дорого. Я не знаю, чи ми зможемо це зробити.

– .......................

Змити. Повторити. Хоча, справедливо буде зауважити, що переважно розмова закінчувалася на фразі "вибачте, у нас немає факсу". В зв'язку з чим відпали плани їхати в Бещади, бо в тамтешніх мотеликах і заїздах немає факсів. А також в зв'язку з цим мандрівка в Ярослав (Jaroslaw) мусила включати в себе ночівлю в готелі на трасі за 8 км від Ярослава, бо в самому Ярославі в готелях факсів теж ніхто не тримає.

Ну але відмучилися і на рік маємо спокій. Скоро будуть звіти про Пшемисль, замок в Красічині, Ярослав, Пшеворську вузькоколійку і Ланцутський замок.